Мова інклюзії: як говорити про різноманітність правильно

У світі, де різноманітність стає все більш визнаною цінністю, мова, яку ми використовуємо для опису різних груп людей, набуває особливого значення. Здавалося б, проста фраза "ліфт для інвалідів" не несе в собі нічого поганого – ми ж хочемо допомогти, правда? Але саме в цьому і криється пастка неуважності до нюансів людського досвіду. Розберімось, як говорити про інклюзію та різноманітність правильно.

Людина перш за все

Коли ми говоримо про людей з інвалідністю, важливо пам'ятати, що інвалідність – це лише одна з характеристик людини, а не її визначальна риса. Тому замість "інваліди" коректно казати "люди з інвалідністю". Це підкреслює, що перед нами насамперед особистість, а не діагноз.

Інвалідність може бути не завжди видимою для оточуючих. Людина може мати хронічне захворювання або травму, що суттєво впливає на її життя, але зовні це може бути непомітно. Тому, коли ми бачимо когось на паркомісці для людей з інвалідністю, важливо не робити поспішних висновків.

Ще одна поширена помилка – використання терміну "люди з особливими потребами". Здається, що це делікатний спосіб говорити про людей з інвалідністю. Але насправді цей термін розмиває суть і може сприйматися як евфемізм. Адже всі люди мають свої особливі потреби. Краще говорити: люди з порушеннями зору, люди з порушеннями слуху, люди, які користуються кріслами колісними.

Універсальний дизайн: мова доступності для всіх

Уявіть собі на мить, що ви – людина, яка користується кріслом колісним. Щодня ви стикаєтеся з безліччю викликів, і от, нарешті, бачите ліфт. Але напис на ньому говорить, що він "для інвалідів". Або ви маєте проблеми з серцем і вам важко підійматися сходами, але при цьому ви не вважаєте себе інвалідом. Чи не відчуєте ви себе виокремленим, позначеним? Адже ліфтом можуть користуватися всі – від батьків з дитячими візками до людей з важкими валізами.

Саме тому сучасний підхід пропонує говорити про "доступний ліфт" або "універсальний дизайн". Ці терміни підкреслюють не обмеження, а можливості. Вони нагадують нам, що зручність потрібна всім, незалежно від їхніх фізичних особливостей. 

Коли мова йде про створення доступного середовища, важливо розуміти, що безбар'єрність – це не лише про пандуси. Це комплексний підхід, який враховує потреби різних груп людей. Це і таблички шрифтом Брайля для людей з порушеннями зору, і звукові сигнали на світлофорах, і широкі двері для проїзду візків, і зручні поручні для людей похилого віку.

Від слів до дій: створення інклюзивного суспільства

Часто виникає питання, як говорити про цільову аудиторію загалом, коли йдеться про різні групи людей. У таких випадках можна використовувати термін "маломобільні групи населення". Він охоплює не лише людей з інвалідністю, але й батьків з маленькими дітьми, людей похилого віку, людей з тимчасовими травмами. Якщо контекст вимагає більшої конкретики, краще перерахувати групи: "люди з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, люди похилого віку, батьки з маленькими дітьми".

Важливо розуміти, що мова – це живий організм, який постійно змінюється. Те, що вважалося прийнятним ще кілька років тому, сьогодні може звучати некоректно. Тому найкращий підхід – це відкритість до діалогу. Не бійтеся запитувати у людей, як вони хочуть, щоб їх називали. Кожна людина має право на самоідентифікацію.

Використання правильної термінології – це не просто данина політкоректності. Це потужний інструмент для створення суспільства, де кожен почувається поважаним та включеним. Коли ми говоримо про "доступне середовище" замість "пристосувань для інвалідів", ми підкреслюємо, що зручність потрібна всім. Коли ми кажемо "людина з інвалідністю" замість "інвалід", ми визнаємо, що перед нами насамперед особистість.

Зміна мови – це перший крок до зміни мислення. І хоча може здаватися, що це дрібниці, саме з таких дрібниць складається велика картина інклюзивного суспільства. Тому наступного разу, коли ви будете говорити про доступність чи різноманітність, зупиніться на мить і подумайте: чи відображають ваші слова повагу до гідності кожної людини? Адже саме з уважності до слів починається шлях до справжньої інклюзії.