Недостатня лють та толерантність українців: результати дослідження інклюзивності “Рівень”-2022

Третій рік поспіль в січні-лютому команда Biasless (ГО “Післязавтра”) робить опитування білих комірців аби виявити рівень інклюзивності українських організацій разом з Factum Group Ukraine, аналітичним партнером MZ Hub.

Торік перед повномасштабним вторгненням, а цьогоріч між 330 та 360 днями від його початку, ми вирішили продовжувати лупати цю скалу попри поодинокі думки, що це можливо не на часі.

Опитування, в якому цього року взяли участь 604 мешканці та мешканки обласних центрів України, було дещо збагачено переліком питань, які було активізовано війною.

Також, в дослідження цього року ми включили тему тихого звільнення¹ аби зрозуміти чи реалії воєнного часу відтермінували його прихід на наші терени. Тут коротко: не виявлено.

Портрет респондентів/ок

46% чоловіків і 54% жінок, що взяли участь в дослідженні, переважно представляли вікові групи 26–40 років (47%) та 40–55 років (45%).

86% опитаних мають вищу освіту, 61% перебувають в шлюбі, 36% називали себе переважно україномовними. 9% аудиторії опитування мають інвалідність, а 1% — нейрорізноманітні².

Очікувано, що переважна більшість з опитаних тією чи іншою мірою є набувачами/чками наслідків агресії Росії.

Наші респонденти представляють різні галузі та типи роботодавців. Якщо сфера послуг, освіта та виробництво як ключові сегменти індустрії учасників/ць дослідження — досить типова картина вже три роки поспіль, то цього року приватний бізнес представили тільки 55% респондентів/ок. Решта — державні та комунальні установи (41%) і навіть 1% громадських організацій. За розміром — рівний розподіл між малими, середніми та великими підприємствами.

Фактори інклюзивності та дискримінаційні явища

Найважливішими факторами піклування та турботи під час війни з боку роботодавців, що додавало їм балів у сфері інклюзивного ставлення, було названо:

• збереження зарплатні (навіть за умови скорочення обсягів роботи) — 48%
• організація захисту на робочому місці — 34%
• забезпечення всім необхідним в захищеному місці — 31%
• надання юридично-інформаційної (15%) та психологічної (14%) підтримки.

Вже три роки поспіль ейджизм³, сексизм⁴, лукізм⁵, ксенофобія⁶ та гомофобія⁷ підтверджують свій статус топ–5 типів дискримінацій по ступені розповсюдженню на робочих місцях.

Щоправда, цього року обсяг проявів дещо зменшився на 2–5% по всім типам дискримінаційної поведінки.

Однак радіти зарано. 80% опитаних декларують, що не стикалися з проявами дискримінаційної поведінки, що сигналізує про те, що рівень обізнаності, готовність підтримати розмови на теми дискримінації, маргіналізації та насилля, а відповідно і компетенція бачити прояви утиску та дискримінації поки що залишає бажати кращого.

Як видно з інфографіки, немає однозначного лідера за категорією, яка потребує найбільше підтримки, а ЗСУ разом з молоддю, ВПО та батьками-одинаками/одиначками є у групі другого пріоритету після вже стандартних жінок та людей з інвалідністю.

Природно, що організаційне просвітництво з питань різноманіття та інклюзивності майже зійшло нанівець (13% опитаних мали таку змогу у 2022 році). Одночасно відкрити для себе цей цивілізаційний аспект готові 42% опитаних.

Показник “Рівень” по підсумку 2022 року не суттєво, але нижчий (насправді найнижчий за три роки заміру) — 64,1%, що відповідає категорії “задовільно”⁸.

І це дуже непоганий показник, враховуючи тотально відсутній фактор безпеки.

Напевно мікс моменту потрясінь з неймовірною національною згуртованістю та майстерністю ЗСУ дещо нейтралізував небезпеку і посилив складові справедливості, можливостей та справжності, тому консолідований показник не провалився.

Але у відповідь на пряме питання щодо власної оцінки рівня інклюзивності на їх підприємстві, домінує самооцінка “добре” та “відмінно”. Що знову таки є індикатором інклюзивної сліпоти (недосвідченості).

Що підтверджують відповіді на питання про джерела стереотипів, дискримінації, токсичності, а відтак — нерівності.

Опитані визнають, що брак освіти, традиційні норми та проблеми з критичним мисленням — основні джерела явищ, що породжують токсичність і насильство в суспільстві.

Попри численні риторичні питання до себе “Чи достатня моя лють?”, 72% (64% у 2021) вважають, що українське суспільство поступово рухається в бік більшої толерантності

40% опитаних (проти 31% минулого року) ставлять на те, що гендерну рівність ми побачимо протягом найближчих 50 років, а по відчуттю 21% (проти 16% у 2021) вона вже настала.

Цікаво, що тільки 3% опитаних зізналися, що нетолерантні та нетерпимі (і їх кількість зменшилася втричі з 2021 року), в той час, як переважна більшість називають себе толерантними.

Але ця картина, ймовірно, відображала світ, в якому північного сусіда не існує. Адже терпимо-толерантними союзниками-активістами себе вважають 97% відсотків опитаних. А от, що їх лють до росіян недостатня — лише 40%

49% респондентів/ок впевнені, що "хороших руських" не існує. Що відмовляти росіянам у працевлаштуванні – це дискримінація за національною ознакою погоджуються лише 20% опитаних. Вкрай негативно сприймуть нового колегу-росіянина 26% опитаних.

Щодо здатності пробачити геноцид, руйнування, вимушене переміщення та життя в пеклі, що почалося з вини Росії, то милосердя чекати загарбникам не варто.

53% опитаних стверджують, що таке не пробачають.